Давайте розберемося. Що заважає нам бути щасливими ? Відносини з людьми, клопоти про хліб насущний, заробляння грошей, горезвісне прагнення «бути не гірше за інших» ... І ще десь у підсвідомості живе мрія: «Хочу на безлюдний острів!». Ага. Значить, безлюдний. Значить, причина - в оточуючих людях. Нас обтяжує соціум. А винні в наших бідах завжди інші: начальник, «предки», сусіди, та всі вони, які штовхаються в супермаркетах і отдавлівают ноги в метро. Якщо ви згодні з цим, мабуть, пора задуматися про кардинальне перебудові світогляду.

По-перше, радість - стан безкорисливе і безтілесне, часто безпричинне. Як в смердючій рідині заводяться хробаки, так в чистій душі заводиться радість. Вона, якщо хочете, є індикатором духовної свіжості, сили, душевного здоровя. Радість свідчить нам про те, що душа - жива і всі здібності її гострі, немов у дитинстві. Значить, перший крок до радості - це прагнення до внутрішньої чистоти. Повнота життя ніколи не буде відчута обтяженим серцем. Способів до очищення, по суті, не так багато: це покаяння і розкаяння. До якої б церкви ви не належали, і яких би поглядів не дотримувалися, ці два шляхи неминучі. Спочатку необхідно пізнати глибину власної недосконалості, здригнутися від цього і всім єством побажати поновлення. Безжально розправитися з пилом і брудом минулого, з непотрібним і наносним, з чимось громіздким і зайвим, взятим у позику у інших. Дочиста вимити підлогу в кімнатах вашого серця, відчинити вікна в радісний світлий світ, поставити на підвіконні банку з квітами.

По-друге, у нас вже є підказка: бути як діти. Євангеліє говорить про те ж: «... Бо їх є Царство Небесне». Але діти бувають злими, жорстокими, примхливими, егоїстичними. Що мається на увазі? Напевно, йдеться про здатність кожен день як би народжуватися заново і бачити світ у всій повноті його фарб, звуків, запахів, променів. Гостро усвідомлювати межі добра і зла, «не втрачати совість». Для тих, хто щодня бачить світ як вперше, нудьга і печаль просто не існують.

Є й третій крок до радості - вміння співпереживати. Замикаючись в рамках власного «я» ми катастрофічно звужуємо свій світ. Відповідно, пускаючи в душу людей, ми розмикаємо свою всесвіт до нескінченності. Радості наших близьких стають нашими радощами, а їх печалі - нашими печалями. Але і в печалі можна знайти привід для творення, варто тільки захотіти прийти на допомогу і разом подолати біду. Це почуття загального роблення теж буде радісним.

Отже, радість - це свобода. Розумна свобода, яка йде на користь нашій душі. Повертаючись до питання про те, чому у наших співвітчизників такі важкі і сумні обличчя, отримуємо узагальнений відповідь: «Тому що ми живемо не так, як хочемо». Що це значить? Значить, одружуємося не на тих, кого любимо, працюємо не там, де нам хотілося б, живемо не в тому місті, про яке мріяли. І справа тут зовсім не в грошах, справа в нашій внутрішній волі, в тій здатності до ризику і відвагу, яку ми свідомо в собі притупляється.

Навчитися радіти - значить, навчитися бути вільними. Вільними від лихого, зайвого, поверхневого, не нашого. Але й гонитва за радістю безглузда, як будь-яке полювання за синім птахом. Радість приходить неждано, як нагорода за те, що ми не дозволяємо-таки «душі лінуватися».