У своєму рефераті я б хотіла відхилитися від традиційного реферування твору, а написати свої відчуття та враження від нього. Я обрала тему, на яку, протягом довгих навчальних років, писала чи не кожна людина.
«Іліон» або «Троя» — дві назви одного й того ж могутнього міста у Малій Азії, біля берега Дарданелл. За першим із цих імен називається велика грецька поема про Троянську війну «Іліада». З того часу так і повелося, що Гомерівська «Іліада» потрапляє в руки не лише пересічних читачів, а й літераторів, культурологів, істориків та й просто студентів. Ще в школі потрапила вона і до мене. Мушу визнати - твір потрапляє не лише до рук, але й до серця. Адже не була б вона інакше «яблуком розбрату», а не тільки об»ектом літературної вишуканості. Сперечаючись про авторство і цілісність твору, кожен науковець тягне воза у свій бік. Та, напевне, ми вже так і не дізнаємося, чи писав це Гомер сам, чи списував з окремих пісень. Чи «Іліаду» взагалі написав Гомер, та чи існував такий взагалі, де і коли він народився і скільки прожив. Але, не дивлячись на це, в підручниках подають його біографію, портрет та називають його автором «Іліади» та «Одіссеї».
Твір великий. Тому я не стану розповсюджуватись на весь, а зупинюсь лише на декількох моментах. Гомер вдало чергує описи батальних сцен та більш ліричних. Він майстерно робить і те, і інше. Але мене особисто вражають більш психологічні моменти, яких у творі теж немало.
Загалом «Іліада» - дуже вдале відображення тодішнього людського буття. Тодішніх цінностей. У кожному герої Гомер уособив якусь групу населення. Наділив їх тими рисами, які були придатні людям у древній Греції. «Іліада» - це героїчний епос. З неї ми виносимо, що тодішні люди мали дуже сильний характер та героїчних дух. Лише така людина змогла б пересилити себе, попрощатися з коханою дружиною та сином – немовлям та йти в бій, знаючи, що загине. Гектор уособлював в собі саме таких людей. Сучасний чоловік би ніколи не наважився на таке. А Гектор заплатив ціною свого життя за честь. Честь – ось, що було головним для греків. Знову ми зустрічаємо її в епізоді, коли Ахілл віддає батьку Гектора Пріаму тіло його сина, вбитого ним. Так, він вбив його, але то була справа честі. Так само, як і те, що він припинив війну на час поховання його ворога. Красиві легенди про благородних героїв не знаходять місця у сучасному житті. Для сучасних людей це лише красива розповідь, яку вони читають зі здивуванням. Адже хто сьогодні піде на поступки для свого ворога? Хто добровільно піде на смерть, залишивши вдома кохану та сина? Гомерівські герої є для нас взірцем поведінки. Їхні діяння та помисли були чистішими, ніж у сучасної людини. Навіть вбивство в них мало трохи інший сенс. Скоріш як перевірка на хоробрість та силу, ніж жага знищити людину. Мабуть тому Ахілл і віддав тіло свого ворога його батьку. Він довів, що він сильніше. Як пише у своїй книзі Іван Мегела, «світ «Іліади»-двоплановий – земний, людський та божий». В одному місті в одному часі та просторі перебувають боги і люди. Боги зовні нічим не відрізняються від звичайних людей, тільки своєю красою, надзвичайною силою та безсмертям. Пізніше Платон критикуватиме Гомера за це. Адже Бог – це ідеал, а людській образ ніяк не може бути ідеалом. Тут хочу навести цікавий приклад. Подивіться на роботу Рафаеля «Афінська школа». У центрі на ній зображені двоє людей. То Платон та Аристотель. Платон показує пальцем в небо, а Аристотель – в землю. Аристотель був учнем Платона. Іхня мета була – спільний пошук істини. Платон бачив істину в небі. Тобто істина – в ідеалі, в тому, чого ми не бачимо, в нематеріальних речах. А Аристотель гадав, що істина – серед нас. Серед того, що ми бачимо. Те, що ми можемо побачити і є істина. Тому він показував пальцем униз. Тут ми можемо трактувати, що Платона справді образили подібні описи богів. Адже боги – це ідеал, істина. Опис людської зовнішності богів відображав, скоріш, бачення Аристотеля. А Платон був не згоден з цим.
Я думаю, що божество і справді не може мати людський образ. Але з літературного погляду, Гомер досить гармонійно поєднав богів та людей. Герої «Іліади» увійшли до багатьох крилатих висловів. Їх імена відомі не лише грекам, а усьому світу. Багато картин написано по цьому епосу. Незліченно листів критики…
Все ж таки змогла та людина, котра склала цей твір, справити враження на весь світ. І він ось уже майже 13 віків – незгасно, невтомно – виховує одне за одним покоління. Вчить їх героїчної доблесті, честі, взаємоповазі…